Картини мальовані не барвами, а серцем… (репортаж)

5 фото 1 2 3 4 5

У Печерській галереї – як завше тихо і світло, пахне фарбами й клеєм. На стінах розвішують картини старого Кракова та нового Києва в дусі імпресіонізму.

- Ви автор? Можете розкрити таємницю: де на картинах ховається художник?

- Можу (всміхається Віктор Ендеберя). Але завтра – відкриття виставки, я на вас чекаю…

Вечір, із вікна падає світло й утворює тінь біля входу до галереї. Якась легка етнічна музика лунає з другого поверху, а в залі зустрічає маленька дівчинка з яскраво рожевим носиком, як у клоунів. «Можна вас сфотографувати, леді?», - звертаюсь до дівчинки. Вона всміхається і дивиться в об’єктив. «Давайте, я краще намалюю – вас, а можна й з Варварою», - з’ясовується зі слів «учорашнього» автора ім’я маленької красуні.

Мандоліна, гітара та бауран – акомпанемент до пейзажів та урбаністики, створеної пензлем і фарбами. Тихі розмови, розглядання картин та щирі вітання гостей, у капелюшках і без них, художника Віктора Ендебері «з виставкою!». 14 листопада в галереї «Печерська» культурологічного центру Українського суспільства охорони пам’ятників історії та культури відкрилась персональна виставка українського майстра «Живопис».  

«І сюжети, і поезія, і мелодії, і фарби – все це може людина знайти для себе в цих картинах», - звернулася «господарка» залу до гостей. Дивишся на зображення старого Стамбулу, Кракова з дивними кам’яними червоними будиночками, авто, і здається, що вони ніби дивляться на тебе та примружують уявне око. Розглядаєш бурхливе море, осяяне сонцем, на хвилях якого самотньо хитається кораблик з вітрилами, чи майстерню художника серед дерев – і помічаєш маленькі деталі. Тут на лаві лежить біля Софійського собору чоловік колінами вперед, а там – жінка біжить з кошиком. І все рухається…

От тільки не слід роздивлятися картини Віктора Ендебері зблизька – побачите лише мазки та загальний фон. А от коли станете посеред галерейної зали, подивитесь на все «іншими» очима, то побачите більше, ніж ви й сподівалися. Побачите навіть те, що недомальоване художником, а лишилось поза мольбертом. Адже відомо, що митець, як говорить мистецтвознавець Нарцис Кочережко (і як з ним, до речі, не погодитись), пропускає через своє серце побачену красу і доносить до нас, а потім вже ми сприймаємо її. «Боже, якби в мене був такий великий зал удома, я б усі ці картини повісив», - захоплено вигукує заслужений діяч мистецтва України, письменник Василь Довжек. І додає, що художник вже 300 разів виставляється, і весь час відрізняється від інших – він поза часом. «Бо має якийсь власний стиль, бо малює не барвами, а серцем, - говорить Василь Довжек. - Він відчуває цей старий Краків, виходить кожного разу в море, ось чому нас так тягне з собою його маленький край».

Цікаво, що поруч із картинами Віктора Ендебері висять і натюрморти його учениці Анастасії. За три місяці талановитий учитель зумів передати їй таємниці свого хисту, і з’явились сніжно-білі троянди з-під пензля молодої художниці. Нехай ще навіть не так технічно виконані, але такі ж дивовижні.

Поки гості питаються про улюблені роботи митця, дівчатка-близнята бігають навколо гостей, хапають за руки своїх друзів - художника Віктора та фотографа Фарида - і всім посміхаються.

-                   Ви давно знаєте Віктора?, - питається фотохудожник Фарид Сейфулін, який все і всіх «вцілює з фоторужжя».

-                   Один день.

-                   Ну, тоді ви не знаєте, що став він «живописати» майже у сорок років…

Якось, тоді ще не художник, Віктор Ендеберя з Донбасу клав комин українському митцеві Юрію Савченкові. Цей художник відомий тим, що за одну добу може написати три картини, при тому так талановито! Віктор же тоді з фарб знав тільки білу для вікон, та бачачи роботу майстра, подумав: «Ану й я спробую…» І все (зробив паузу розповідач) – його покликання бути художником, і дуже добре, що він те усвідомив.